1. І. Нечуй-Левицький
належить до числа письменників, творчість яких упродовж п’ятдесяти років
«працювала» на звільнення народу з-під духовного та національного ярма.
2. І. Левицький – громадянин сформувався раніше, ніж
І.Нечуй-Левицький – письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років,
коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума
про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.
3. У дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах.
4. В його хаті, згадував один знайомий драматург,
інколи було чути якесь клацання. Виявляється, господар полював на мишей:
нерідко, під час посиденьок з друзями він підстрибував на стільці з криком
”Є!”, у відповідь на звуки мишоловки. Про нього ходили справжнісінькі анекдоти:
оскільки журнали письменник читав не регулярно, а цілим комплектом наприкінці
року, потім переказував усім старі новини з тих журналів, щоразу дивуючись:
«Ах, як шкода, що такий-то помер, добрий був чоловік!» Хоча той пішов з життя
ще рік тому…
5. Любов’ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує
батьку – той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен
Левицький був прогресивним священником, читав проповіді українською мовою,
збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України,
зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творістю
Шевченка.
6. Письменник був духовно багатою особистістю, добре розумівся на різних видах мистецтва, захоплювався ними.
Немає коментарів:
Дописати коментар